Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
           Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів?

ПОМИНАЛЬНИЙ ДЗВІН ТА ТЕПЛО СВІЧОК, ЯКІ ЗАПАЛИМО МИ СЬОГОДНІ, ЩОБ УШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО полеглих, згадати ТІ жалобні сторінки, ЩО не йдуть із пам'яті.Вшановує держава подвиги своїх синів, віддаючи належне героїзму. Так чому ж біль у серці?

  Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом,подвигом. Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

Афганістан був і залишається незаживаючою раною. У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь ... Ці іменанавічно вписані в літопис нашоїпам’яті.